ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ та ЕНЕРГОЕФЕКТИВНІСТЬ
Неділя, 24.09.2017, 13:24
Меню сайту
Категорії розділу
Тема №1 [13]
Енергія і енергоефективність у світі праці та професії
Тема №2 [10]
Енергоспоживання та екологічні проблеми
Тема №3 [5]
Потенціал енергоефективності у побуті
Тема №4 [2]
Потенціал енергоефективності в галузі
Джерельна база [7]
Рекомендовані інформаційні джерела
Контроль знань [5]
Позаурочна робота [8]
Конкурси, олімпіади, проекти
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Файли » Тема №1

Відновлювальні джерела енергії: біоенергетика
18.10.2014, 20:18

БІОЕНЕРГЕТИКА


На сьогодні найбільш швидкими темпами здатна розвиватись біоенергетика. Очікується, що енергетичне використання всіх видів біомаси здатне забезпечити щорічно заміщення 9,2 млн. т у.п. викопних палив на рівні 2030 року, в тому числі за рахунок енергетичного використання залишків сільгоспкультур, зокрема, соломи – 2,9 млн. т у.п., дров та відходів деревини – 1,6 млн. т у.п., торфу – 0,6 млн. т у.п., твердих побутових відходів – 1,1 млн. т у.п., одержання та використання біогазу – 1,3 млн. т у.п., виробництва паливного етанолу та біодизельного пального – 1,8 млн. т у.п. Загальний обсяг інвестицій у розвиток біоенергетики, для забезпечення таких темпів нарощування, складе до 2030 року близько 12 млрд. грн.

Біомаса це найстаріша форма відновлюваної енергії, що використовувалась людством, переважно у формі спалювання деревини для забезпечення виробництва теплової енергії. Безпосереднє спалювання достатньо поширене до теперішнього часу. При безпосередньому спалюванні отримують теплоту безпосередньо для опалення або різноманітних технологічних процесів або використовують отриману теплоту для виробництва електроенергії. Парові котли, які використовують біомасу, мають типову потужність в діапазоні 20- 50 Мвт. Хоча існують технологічні можливості досягнення паровими установками на біомасі ефективності понад 40% , ефективність типових промислових установок зараз знаходиться в межах 20%. Таке використання біомаси має негативні і позитивні сторони. З одного боку при спалюванні виділяються токсичні гази, з іншого боку сільськогосподарські та інші відходи утилізуються і виробляється енергія.


Технологія сумісного спалювання (Co-firing) передбачає, що біомаса заміщує частину звичайного палива в існуючій енергетичній установці. Часто це деревина яку додають (в кількості 5 – 15%) до вугілля при парогенерації. Така технологія широко використовується в США. Електрогенеруючі кампанії проводять дослідження щодо поширення цієї технології і пов’язаними з цим проблемами. Сумісне спалювання виявляється більш економічно ефективним ніж будівництво нової установки на біомасі тому що більшість існуючих установок можуть працювати в такому режимі без значних модифікацій. У порівнянні з вугіллям, яке замінюється, біомаса при спалюванні утворює менше SO2, NOx та інших забруднень. Після регулювання парогенератора втрат потужності при сумісному спалюванні не відбувається. Це дозволяє перетворювати енергію біомаси в електричну з високою ефективністю (в межах 33 – 37%) сучасних вугільних станцій.

Піроліз – процес розкладу при підвищенні температури (300 -700 °C) і відсутності кисню. Продуктом піролізу може бути тверда речовина (деревинне вугілля), рідина (піролізна олія), або суміш паливних газів. Піроліз використовувався на протязі сторіч для отримання деревинного вугілля. Останнім часом піролізна олія привертає більшу увагу тому що має більший вміст енергії ніж тверда біомаса і зручна при використанні. Подібно сирій нафті піролізна олія може легко транспортуватись і перероблятись в різноманітну продукцію. В процесі швидкого піролізу можливе отримання піролізної олії до 80% від початкової ваги біомаси, в той час як повільний піроліз забезпечує більшу кількість деревинного вугілля (35 – 40%). Головна перевага швидкого піролізу (щодо вмісту енергії, транспортування, розподілу) в тому, що виробництво пального відокремлено від енергогенерації.

Газифікація – це форма піролізу при більшій кількості повітря і вищій температурі для отримання газу. Паливний газ має більш різнобічне використання ніж біомаса. Він може використовуватись як для опалення і парогенерації, так і в двигунах внутрішнього згорання, або турбінах при виробництві електроенергії. Він може навіть використовуватись, як пальне транспортних засобів. Газифікація – найбільш новий процес перетворення енергії біомаси що має переваги перед безпосереднім спалюванням. В техніко-економічних термінах газ може бути використаний більш ефективно в комбінованих системах що об’єднують газові і парові турбіни при виробництві електроенергії. Процес перетворення теплоти в енергію відбувається при вищій температурі ніж в паровому циклі, що робить процес перетворення термодинамічно більш ефективним. Газ очищується і фільтрується для усунення небажаних хімічних компонентів, що знімає екологічні проблеми.

Анаеробне зброджування - це біологічний процес в ході якого органічні рештки перетворюються не біогаз – зазвичай суміш метану (40 – 75%) і двоокису вуглецю. Процес базується на руйнуванні макромолекул біомаси бактеріями природного походження. Цей процес відбувається при відсутності повітря в замкнених контейнерах. Результат – біогаз і супутні продукти, що складаються з неперетравленого залишку (густий бруд) і різні розчинні субстанції. Анаеробне зброджування широко використовується для утилізації різноманітних відходів. Біогаз може використовуватись для тепо- і електрогенерації, в дизельних двигунах і двигунах, що можуть використовувати різні типи палива потужністю до 10 МВт.

Інший відомий приклад використання анаеробного зброджування - утилізація відходів тваринництва – гній змішаний з водою підігрівають і зброджують у герметичному контейнері. Об’єм контейнера може коливатись від 1 м3 до більш ніж 2000 м3.

Особливою сферою впровадження ВДЕ є застосування БІОПАЛИВА на транспорті. Основними видами такого пального є біоетанол та біодизель. Біоетанол – це спирт, який виробляється з цукрової тростини, буряка, зерна, целюлози тощо. Технологія виробництва – така ж, як у “горільчаному” виробництві спирту, головні відмінності – спрощена процедура дистиляції, масштаби виробництва (значно більші), підвищена енергоефективність.

У своїй більшості етанол виробляється з кукурудзи та цукрового буряка. Використання кукурудзи є характерним для США та частини Європи (де вона дає добрі врожаї), цукрової тростини – для Південної та Центральної Європи. Цукрова тростина – це найкраща сировина, оскільки вона дозволяє застосовувати найпростіший й найефективніший спосіб виробництва етанолу.

Добавка 10% етанолу в паливо не потребує доробки двигуна. Але ж задля більш ефективного використання етанолу в Бразилії та США виробляють етанольно-гібридні авто FFV (flexible fuel vehicles), які можуть працювати на будь-якій суміші етанолу й бензину.

Витрати на виробництво етанолу в різних регіонах залежать від типу сировини й технології переробки, а також витрат на оренду землі, оплату праці тощо. Етанол, що виробляється у Бразилії із цукрової тростини, коштує біля 0,30 дол./л бензинового еквівалента. Ціна етанолу, що виробляється в США з кукурудзи, становить близько 0,60 дол./л, а вироблений із пшениці європейський етанол коштує близько 0,70-0,75 дол./л.

Біодизель – це хімічно модифікована олія, найчастіше – це метилові ефіри жирних кислот з рапсу та сої. В Америці в цьому виробництві найбільш використовується соя, в Європі – рапс. Біодизель отримують шляхом змішування 100 частин олії, 10 частин метилового спирту й 1 частини луги. Біодизель можна використовувати без будь-якої модифікації двигуна, втім, рекомендується змішувати із соляркою в пропорції 20:80, отримуючи паливо Б20 (20% біодизелю).

Поки що частка етанолу та біодизелю складає трохи більше 1% від загального обсягу транспортного пального, що споживається в світі. Найбільших успіхів досягла Бразилія – вона залишається світовим лідером у виробництві етанолу. У 2010 році в цій країні обсяги виробництва етанолу досягли 15 млрд л, що перевищило половину світового виробництва. Усі заправочні станції країни продають етанол Е95 та Е25. У 2010 році в Бразилії працювало близько 340 цукрово- та лікеро-горілчаних заводів, які виробляли етанол. Другу позицію за обсягами виробництва й споживання етанолу займають США - 14 млрд л у 2010 році. Виробництвом цього продукту займаються 80 заводів. Дж.Буш оприлюднив плани щодо доведення до 2020 року частки етанолу до 20%. До країн, де активно розвивається виробництво етанолу належать країни ЕС, Австралія, Китай, Індія та ін. Що стосується біодизелю, то його найбільшими виробниками є США, Німеччина, Франція, Італія.

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОВІДКА

За обсягами виробництва ріпакова олія посідає четверте місце у світі (9,7%) після соєвої (29,7%), пальмової (13,1%) та соняшникової (12,3%).

Ріпакове насіння містить 45-50% олії - не менше, ніж насіння соняшника. У деяких європейських країнах урожайність ріпаку сягає 40 ц/га, що дає змогу одержувати до 2 т олії з гектара. Все більше уваги надається переробці ріпакової олії для технічних цілей в країнах Західної Європи, особливо в Німеччині, Франції, Австрії, Голландії, а також у США, Канаді, Китаї. Відповідно зростають і обсяги вирощування ріпаку. Так, за останні двадцять років загалом у світі вони зросли більш ніж у чотири рази, і зокрема в Європі — у десять разів. У ЄС загальна площа посівів ріпаку складає 7 млн га (середня врожайність 25 ц/га) і планується, що в майбутньому вона досягне 12 млн/га.

Гектар ріпаку продукує тонну білка проти 640 кілограмів при культивуванні сої і 220 кг — ячменю. Коефіцієнт перетравності ріпакового шроту сягає 71%, тоді як соняшникового — 56 %.

Останній поступається і за вмістом незамінних амінокнслот: лізину — на 33%, цистину — у 2,1 разу. Згодовування тонни ріпакового шроту або макухи адекватне 8-10 тоннам зернофуражу.

Ріпак як високоенергетична культура, може слугувати сировиною, для виробництва біологічного пального (біодизелю). З кожної тони ріпаку можна отримати близько 300 кг олії, а з неї - 270 кг біодизелю.

Технологія отримання біодизелю.

На сьогодні існують такі напрями використання ріпаку для виробництва біодизельного палива:

  • отримання олії, фільтрація і додавання 20-50% її у традиційне дизельне паливо. При цьому не потрібно створювати спеціальні двигуни;
  • отримання олії, фільтрація і робота на чистій ріпаковій олії. Цим шляхом пішли у Німеччині, створивши спеціальні двигуни;
  • отримання ріпаково-метилового ефіру (РМЕ) — продукту переробки ріпакової олії, що не потребує створення спеціальних двигунів. Цим шляхом пішли країни ЄС;
  • переробка ріпакової олії на нафтоперегонних заводах і отримання біодизельного палива.

В Європі біодизель використовується переважно за двома принциповими схемами: «французькою» і «німецькою».

За «французьким» варіантом головним споживачем біопального є автотранспорт, зокрема автобуси, проїзд яких у деяких великих містах і в окремих провінціях на традиційному дизельному пальному заборонений. При цьому штрафи за недотримання норм викидів токсичних речовин перевищують різницю вартості біодизелю і дизпалив. Виходячи з такої схеми, біодизель у Франції виробляється в основному централізовано на потужних установках -5-10 тис т/рік. Використання біодизеля здійснюється як добавка до звичайної солярки із доведенням добавки до 5-процентної концентрації.

За «німецьким» варіантом біодизель використовується у чистому вигляді переважно сільськогосподарськими виробниками у власній техніці. Фермери або кооперативи фермерів вирощують ріпак, посівні площі якого сягають 10-12% орних земель, і на малопотужних установках виробляють з нього 300-3000 т/рік біопалива. Уряд Німеччини з 2001 року надає кожному фермерові дотацію: близько 360 євро за кожний гектар, на якому вирощується ріпак для технічних цілей. У країні перевага надається транспортним засобам, адаптованим для роботи на біопальному. В першу чергу воно використовується у зонах напруженого екологічного стану: на міському транспорті, суднах, що працюють на водоймищах з обмеженим водообміном. В країні виробляється кілька марок дизельних двигунів для роботи на чистій ріпаковій олії та РМЕ. Головним постачальником таких двигунів є фірма Дойц Фар. На сьогодні Німеччина забезпечує за рахунок ріпакової олії приблизно 5% своїх потреб у пальному.

Близько 1500 автозаправних станцій продають понад 1,2 млн. т біодизельного пального з ріпаку за рік.

Переваги та недоліки щодо використання біодизелю.

Порівняно з пальним із нафти для автомобільного транспорту, біодизельне паливо на основі ріпакової олії відзначається суттєвими перевагами.

Основні переваги:

  • воно майже не містить сірки, тому його використання зменшує викиди в атмосферу сірчаного ангідриду (на 1 тис. т у разі заміни 250 тис т дизпалива з нафти такою ж кількістю біодизелю з ріпаку);
  • при спалюванні біодизелю не підсилюється парниковий ефект, оскільки ріпак, як і вся біомаса, є СО2 — нейтральним;
  • високий ступінь біологічного розкладу за відносно короткий період. Згідно з міжнародним тестом СЕС L-33А-93, за 21 день біологічний розклад сягає 90%;
  • зменшується концентрація шкідливих речовин у вихлопних газах. Зокрема, димність газів зменшується вдвічі, а концентрація СО, НС і твердих частинок, особливо сажі, знижується на 25-50%;
  • як продукт переробки рослинної сировини, біодизель не містить канцерогенних речовин, таких як поліциклічні ароматичні вуглеводні та, особливо, бензапірен;
  • ріпакова олія відзначається більшим, порівняно з дизельним пальним, вмістом кисню (11 % та 0,4 % відповідно). Тому для повного згорання 1 кг ріпакової олії потрібно менше, ніж для дизельного пального, повітря (12,9 та 14,45 кг відповідно).

 

Основні недоліки:

  • знижена теплота згорання, що спричиняє падіння потужності двигуна до 16%. Якщо ж віднести нижню теплоту згорання до 1 л, то різниця між показниками біодизелю і традиційного дизпалива дорівнюватиме лише 5,8% завдяки більшій щільності ріпакової олії, її негативною властивістю є також велика в’язкість, що погіршує розпилювання, сумішоутворення і згорання в дизелі. Це спричиняє відкладення на стінках камери згорання, а отже швидкий вихід двигуна з ладу. Крім того, мають місце жирові відкладення в каналах паливної апаратури;
  • збільшення витрати пального. При цьому потрібно часто замінювати масляні фільтри й проводити регламентні роботи на форсунках через значне закоксовування отворів розпилювачів.

Зазначені недоліки можна подолати, застосовуючи: двигуни спеціальної конструкції (для роботи на чистій ріпаковій олії), РМЕ, який за своїми моторними властивостями близький до дизельного пального, суміші з вмістом 20% олії.

Потенціал України щодо використання біодизелю.

Україна має сприятливі умови для вирощування ріпаку. Зараз ріпаком засівають лише близько 150 тис. га, тоді як для цього придатні 75% орних земель. За даними МінАПК, середня врожайність цієї рослини в країні сьогодні становить 13 ц/га, що дає вихід олії на рівні 0,5 т/га, тобто у 2-2,5 рази нижче від західноєвропейських показників. З неї Україна виробляє близько 12 тис. т/рік, але як дизпаливо вона поки що не використовується. Значна частина олії експортується в Росію, США, Румунію, Казахстан та інші країни (приблизно 5-6 тис. т/рік).

Оскільки насіння ріпаку майже не накопичує радіонуклідів і важких металів (майже всі вони містяться у стеблинах), в Україні вирощувати ріпак для технічних цілей можна на територіях, тимчасово виключених з сільськогосподарського обігу внаслідок Чорнобильської катастрофи та в інших екологічно забруднених зонах. За умови відведення під цю культуру 10% орних земель і урожайності 25 ц/га, країна може щороку виробляти до 8,5 млн. т ріпакового насіння. Після його переробки можна одержувати близько 3 млн. т біопалива на рік, що на 60% забезпечить річну потребу країни у дизпаливі (за загальної середньої потреби у 5 млн. т/рік). Засіваючи ріпаком 5-5,5 млн. га, Україна могла б виробляти РМЕ в обсягах, здатних повністю задовольнити її потреби у паливі.

У 2005 році цією культурою засіяли вже 200 тис. га і вперше за багато років було зібрано врожай понад 300 тис. тонн ріпаку.

За даними ЗМІ у 2006 році МінАПК планує одержати понад мільйон тонн насіння ріпаку і виготовити 300 тис. тонн біодизелю.

Міністерством вже проведено переговори в Німеччині, Австрії, Канаді, США, Литві, Угорщині, Чехії, Словаччині з приводу перспектив такого виробництва. Отримані бізнес-плани канадських бізнесменів щодо будівництва в Україні п’яти заводів, які вироблятимуть по сто тисяч тонн олії кожен. У першій половині 2006 р. Міністерство ініціювало питання виділення коштів із держбюджету на запуск двох заводів.

Енергетичний потенціал біомаси в Україні складає близько 23 млн. т у. п. на рік.

Впровадження котлів, працюючих на біомасі, допоможе швидко замістити природний газ для виробництва теплової енергії з найнижчими інвестиційними затратами і найкоротшими термінами окупності проектів.

Приблизна ємність ринку України для впровадження складає:

  • деревноспалювальні котли для теплопостачання, 1-10 МВт - 500 одиниць;
  • промислові деревноспалювальні котли, 0,1-5 МВт - 360 одиниць;
  • фермерські соломоспалюючі котли, 0,1-1,0 МВт - 16 тис. одиниць.

Термін окупності котлів при серійному виробництві становить 1-3 роки. Орієнтовна вартість зазначеного обладнання складає близько 5 млрд. грн.

Потенціал біогазу, доступного для виробництва енергії на великих полігонах твердих побутових відходів, складає близько 400 млн. м3/рік, що відповідає 0.3 млн. т у. п./рік.

До 2020 року приблизна ємність ринку України для впровадження крупних біогазових установок складає 2900 одиниць при інвестиціних витратах у обсязі 1465 млн. грн., що дозволить замістити близько 1,15 млрд. м3 природного газу на рік, а для впровадження міні-електростанцій на газі звалищ - 90 одиниць при інвестиціних витратах у обсязі 404 млн. грн., що дозволить замістити близько 210 млн. м3 природного газу на рік.

Розвиток виробництва синтетичного газу.

Виробництво синтетичного газу за умови державної підтримки і залучення потенційних інвестицій, як внутрішніх так і зовнішніх, може сягнути у 2007 р. обсягу в 1 млрд. м3 з подальшим його збільшенням у наступні роки, що надасть можливість частково відмовитись від використання природного газу для опалення в комунальному господарстві, в першу чергу в соціальній сфері.

На сьогодні вже введено в дію більше 40 установок з виробництва синтетичного газу, який використовується для опалення шкіл, дитячих садків і лікарень у різних областях країни.

Планується до переведення на місцеві види палива (відходи деревообробки, відходи рослинного походження, торфу, бурого вугілля тощо) шляхом впровадження установок газифікації вуглецевмісної сировини ряд об’єктів бюджетної сфери Львівської, Сумської та Чернігівської областей.

Реалізація цього проекту дозолить забезпечити:

  • ефективне та стале енергозабезпечення об’єктів бюджетної сфери областей;
  • збільшення частки альтернативних видів палива у балансі попиту та пропонування енергоносіїв;
  • скорочення споживання природного газу;
  • підвищення енергетичної незалежності держави;
  • покращення екологічного стану в областях.

Реалізація цього проекту передбачає впровадження 225 установок газифікації, що дозволить замістити близько 45 млн. м3 природного газу. Очікувана вартість проекту - 45 млн. грн. Термін окупності капітальних затрат складає 2,3 опалювальних сезони.

Крім того, розпочато передпроектні роботи для впровадження установок газифікації на ВО «Сумихімпром».

Слід зазначити, що синтетичний газ вже сьогодні можна розглядати як альтернативу моторному паливу, особливо в сільському господарстві.

Енергія зі сміття.

На даний момент існує велика кількість сміття на планеті. Його і справді така кількість, що багато розвинених країн намагаються позбавитися від своїх відходів за допомогою його переміщення на землях менш розвинених країнах, звичайно ж за певну плату. Але хіба скидання сміття в інших місцях вирішить проблему? Навпаки ж, воно поширює забруднення на інші території, що сприяє поширенню хвороб. У цьому випадку звалювати сміття в менш розвинених країнах є ще більш небезпечним, так, як немає ні технологій для обробки цього ні достатньої поінформованості. Це стосується навіть створення звалищ відходів дорогоцінних ресурсів. Замість того, щоб створювати сміттєзвалища, сміття можна використовувати для виробництва електроенергії.

Але сміття є в надлишку, на щастя чи на жаль. Біопаливо другого покоління, як целюлозний етанол, який виходить з оброблених міських відходів може вбити двох зайців одним пострілом – дбати про сміття і виробляти паливо. За словами автора досліджень професор Х’ю Тан з Національного університету Сінгапуру , «Наші результати показують, що паливо з оброблених відходів біомаси, таких як папір і картон, є перспективним рішенням чистої енергії». Крім того, він говорить: «Якщо цей процес запустити повністю, то біопаливом можна одночасно задовольнити частину світових енергетичних потреб, а також боротьби з викидами вуглецю і викопного палива залежність».

Дані ООН з «Індексу розвитку людини» і «Тенденції Землі» база даних була використана для отримання оцінки того, скільки відходів проводиться в 173 країнах і скільки палива тих же країнах щорічно споживається. Команда дослідників підрахувала, що 82930000000 літрів целюлозного етанолу можуть проводитися з усіх відходів звалищ світу, і в результаті біопаливо може скоротити глобальні викиди вуглецю в діапазоні від 29,2% до 86,1% за кожну одиницю виробленої енергії.

«Якщо ця технологія продовжує удосконалюватися і зміцнюватися, то ці цифри збільшаться», виклав співавтор др. Lian Pin Koh з ETH Zürich. »За допомогою цього методу може зробити целюлозний етанол важливою складовою нашої відновлюваної енергетики в майбутньому.»

Збір та утилізація біогазу зі сміттєзвалищ допоможе вирішити місцеві екологічні та енергетичні проблеми. Очевидно саме тому український бізнес розпочинає розробляти проекти екологічного спрямування. Наприклад, сміттєзвалище можна перетворити з «головного болю» на джерело ресурсів. Відтак, широко відома технологія видобутку метану зі звалищ знаходить застосування і в Україні.

Технологія добування енергії зі сміття представлена на схемі 3.

Схема 3. Енергія зі сміття

В Україні існує близько 800 полігонів ТПВ, 1000 з яких – несанкціоновані. Разом ці звалища займають близько 3000 га. Внаслідок розкладання відходів забруднюючі речовини потрапляють у повітря, ґрунт, поверхневі та підземні води. Більше того, у надрах полігону утворюється біогаз, що містить 40-70% метану.

Багатометрові нагромадження побутових відходів з рештками вологого паперу та продуктів харчування створюють ідеальні умови для розвитку метан-продукуючих бактерій. Саме тут, без доступу кисню і світла, анаеробні бактерії розкладають органіку з утворенням метану й тепла.

Завдяки природному шляху утворення, газ зі сміттєзвалищ називають «біогазом». Він містить не лише метан, а й вуглекислий газ та інші домішки. Накопичення великої кількості гарячого біогазу призводить до самозаймання відходів, що погіршує і без того критичний стан повітря над звалищами.

Розклад органіки – чи не найбільше антропогенне джерело метану. Згідно з науковими даними, цей газ є одним із головних винуватців парникового ефекту та змін клімату. Він у більш, ніж 20 разів шкідливий для кліматичної системи, ніж вуглекислий газ. Тому скорочення викидів метану, навіть просте його спалювання із розкладом СО2, покращує стан атмосфери.

За даними американської Агенції із захисту довкілля, Україна відповідальна за 2% світових викидів метану зі звалищ, котрі в цілому складають 750 млн. тон СО2 еквівалента.

Збір та утилізація біогазу зі сміттєзвалищ допоможе вирішити місцеві екологічні та енергетичні проблеми. Очевидно саме тому український бізнес розпочинає розробляти проекти екологічного спрямування.

Найактивніша діяльність щодо отримання біогазу зі звалищ по Україні спостерігається в Маріуполі. Збір біогазу здійснюється відразу ж на двох об'єктах – величезних сміттєзвалищах. Схема установки для збору біогазу проста: приблизно кожні 30 метрів через товщу відходів пробурюють свердловину, куди вставляють перфоровану трубку, через яку й відкачують газ. Звідти газ через трубопровід потрапляє до системи очистки. Система обладнана пристроями для контролю за якістю та кількістю газу. повнотою спалювання тощо. Очищений метан можна передавати на опалювальні системи, електростанції і заправки для газових авто. Невикористаний метан спалюють у так званих «факелах».

Економічна доцільність видобутку газу на двох полігонах оцінюється щонайменше у 15 років. За цей час можна отримати близько 70 млн м³ біогазу, що після очистки від домішок дасть від 35 до 50 млн. м³ метану. Загалом, біогазу на українських сміттєзвалищах та фермах вистачить, аби покрити 10% річної потреби країни в газі. Такі показники красномовно свідчать, що біогаз на українських звалищах видобувати можна і треба.

ПОМІРКУЄМО РАЗОМ!

Чи є у Полтавській області енергетичний потенціал використання біомас?

ПРИКЛАД 1.

Місцеві альтернативні джерела енергії в м. Миргород

Відповідно до Програми економічних реформ на 2010—2014 роки “Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава” одним із основних і першочергових завдань для  України сьогодні є покращення енергоефективності економіки, зменшення частки природного газу в її енергетичному балансі, диверсифікація енергопоставок і вирішення питань постійного збільшення проблем, пов’язаних з охоронною навколишнього середовища.

Одним із шляхів вирішення цього завдання буде реалізація в Полтавській  області, а саме в м. Миргороді, пілотного Проекту «Місцеві альтернативні джерела енергії: м. Миргород». Запропонований Проект сприяє використанню технологій відновлюваної енергетики у поєднанні з енергоефективними експлуатаційними технологіями. Це допомагатиме розвитку спроможності місцевих громад, органів урядування та комерційних структур створювати публічно-приватні партнерства для використання місцевих відновлюваних і альтернативних джерел енергії, щоб замістити викопні види палива для теплопостачання та гарячого водопостачання, а також інших потреб, пов’язаних з енергетикою.

Реалізація Проекту дозволить протестувати пілотні інструменти для використання біомаси у міських системах теплопостачання і поширити цей досвід на інші районні центри України. Цілі і завдання Проекту повністю відповідають пріоритетам Національної енергетичної стратегії України до 2030 року, особливо стосовно енергозбереження і зменшення споживання природного газу шляхом використання альтернативних джерел енергії, захисту навколишнього середовища через зменшення викидів парникових газів і, як наслідок, залучення додаткових ресурсів через механізми Кіотського протоколу.

Котельня на соломі буде опалювати десяту частину 40-тисячного Миргорода. У Миргороді на будівництво котельні, що працюватиме на соломі, витратять 2 млн. доларів. Як повідомив журналістам Миргородський міський голова Сергій Соломаха, котельню буде побудовано в рамках пілотного проекту USAID "Місцеві альтернативні джерела енергії: Миргород".

Цей проект передбачає будівництво котельні, яка працюватиме на соломі і буде опалювати десяту частину міста, а це і житлові будинки, і об'єкти соціальної сфери. Впровадження проекту розраховано на 2-3 роки.

В Миргороді планується створення центру застосування альтернативних джерел енергії. Після його впровадження такі проекти буде реалізовано по всій області (http://myrgorod.pl.ua/news/mistsevi-alternatyvni-dzherela-energiji-v-m-myrgorod).

 

ПРИКЛАД 2.

Троянди і мальви на Полтавщині відправлять в топку

Рицина, сорго суданське, деякі різновиди мальви і троянд цілком можуть замінити газ і вугілля. Дослідження з вирощування цих рослин і їх використання в якості дешевого палива проводять українські вчені та їх бельгійські партнери на Полтавщині.

120 мільйонів тонн нафти цілком можна замінити 140 мільйонами тонн біомаси рослин при використанні їх в якості палива.

Про те, що замість нафти і газу можна використовувати енергію сонця і вітру, чули всі. А от над тим, що практично невичерпним джерелом енергії є рослини, мало хто замислювався. Звичайно, мова йде не про дерева, які людство і так тисячі років рубає на дрова, а про... трав'янисті рослини. Виявляється, гранули або брикети, вироблені за спеціальною технологією з висушеної маси очерету, рицини, сорго, міскантуса, топінамбура, мальв і ще ряду трав'янистих рослин вітчизняної та зарубіжної флори, цілком можуть суперничати з вугіллям або тими ж дровами при використанні для обігріву житла.

До переваг біоенергетичних рослин можна віднести ще й те, що вони досить невибагливі. Вирощувати їх можна на землях, непридатних для вирощування харчових культур. У Полтавській області таких малопродуктивних земель - 340 тисяч гектарів. Отже, є значний потенціал. До речі, в якості сировини для отримання біоенергії можна використовувати і солому звичайної пшениці або ячменю і стебла кукурудзи. А зараз це цінна сировина часто просто спалюють, іноді - прямо на полях.

Для вивчення і впровадження такого альтернативного джерела енергії, як біомаса трав'янистих рослин, при аграрної академії створено Науково-дослідний центр з біоенергетики. Вчені працюють над селекцією і технологією вирощування цих рослин, конструюють обладнання для одержання гранул і брикетів і т.п. Очолює центр професор ПДАА Павло Писаренко.

Також академія співпрацює з ТОВ «Українсько-бельгійське підприємство «Фитофьюелз Инвестменз», створеним в першу чергу для виробництва біоенергії.

Вчені впевнені, що майбутнє - за альтернативними джерелами енергії. У тому числі - і за рослинами. Адже, на відміну від нафти, вугілля і газу, їх ресурси невичерпні. Тим більше - на щедрій полтавській землі (www.poltava.pl.ua).

Категорія: Тема №1 | Додав: haychina5230
Переглядів: 2521 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вхід на сайт
Кошик
Ваш кошик порожній
Пошук
Друзі сайту
  • uCoz Community
  • uCoz Manual
  • Video Tutorials
  • Official Template Store
  • Best uCoz Websites