ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ та ЕНЕРГОЕФЕКТИВНІСТЬ
Понеділок, 27.02.2017, 21:02
Меню сайту
Категорії розділу
Тема №1 [13]
Енергія і енергоефективність у світі праці та професії
Тема №2 [10]
Енергоспоживання та екологічні проблеми
Тема №3 [5]
Потенціал енергоефективності у побуті
Тема №4 [2]
Потенціал енергоефективності в галузі
Джерельна база [7]
Рекомендовані інформаційні джерела
Контроль знань [15]
Позаурочна робота [8]
Конкурси, олімпіади, проекти
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Файли » Тема №4

Енергетичне забезпечення виробництва
21.11.2014, 13:01

1. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА СТРУКТУРА ЕНЕРГОГОСПОДАРСТВА

Сучасне машинобудівне виробництво пов’язане зі споживанням у великих обсягах електроенергії, палива та інших енергоносіїв (пара, стиснуте повітря, гаряча вода) та забезпеченням системами зв’язку. На підприємствах машинобудівного комплексу частка споживаної енергії в собівартості продукції досягає 30%. Нормальне функціонування виробничої системи підприємства залежить від своєчасного забезпечення енергетичними ресурсами за їх видами і в певній кількості.

За характером використання енергія, що споживається, поділяється на:

  • силову, що приводить у дію технологічне устаткування;
  • технологічну, яка призначена для зміни властивостей і стану матеріалів;
  • виробничо-побутову, яка витрачається на освітлення, вентиляцію, опалення та інші цілі.

Надійне і безперебійне забезпечення виробництва підприємства всіма видами енергії встановлених параметрів при мінімізації затрат є основною метою створення енергетичного господарства як сукупності генеруючих, перетворювальних, передавальних та споживаючих енергетичних засобів.

Завданнями енергетичного господарства є:

  • постійне забезпечення підприємства, його підрозділів та робочих місць усіма видами енергії за встановленими параметрами;
  • проведення заходів, спрямованих на економію та ефективне використання енергії та всіх видів палива;
  • монтаж і організація експлуатації енергетичного устаткування;
  • технічне обслуговування та ремонт енергоустаткування;
  • здійснення контролю виконання стандартів, правил експлуатації, ремонту енергоустаткування та мереж;
  • підвищення енергоозброєності праці;
  • здійснення заходів щодо вдосконалювання та розвитку енергогосподарства.

Енергетичне господарство підприємства підрозділяється на дві частини - загальнозаводську і цехову.

До загальнозаводської належать генеруючі та перетворюючі споруди, установки, пристрої, відповідні споруди і загальнозаводські мережі, що об’єднуються в ряд спеціальних цехів (дільниць) - електросиловий, теплосиловий, газовий, слабкострумовий, електромеханічний. Склад цехів залежить від енергоємності виробництва та рівня розвитку зв’язків заводу з зовнішніми енергосистемами.

  • Теплосиловий цех (дільниця) обслуговує контрольні установки, мережі підприємства (теплову, стислого повітря, водопостачання, каналізації), компресорні установки, кондиціонери, обладнання, що перекачує мазут.
  • До складу електросилового цеху входять понижуючі підстанції, трансформаторні установки, перетворюючі пристрої, кабельні мережі, електролінії.
  • Газовий цех (може входити до теплосилового цеху) об’єднує газопровідні мережі, кисневі станції, склади балонів з різними видами газів та ін.
  • Електричний цех виконує роботи з ремонту електрообладнання та електроапаратури.
  • Слабострумна дільниця здійснює технічне обслуговування та ремонт АТС підприємства, комутаторних установок, акумуляторних пристроїв, радіотелевізійної мережі та комп’ютерного парку.

Цехову частину енергогосподарства утворюють первинні енергоприймачі (споживачі енергії — печі, верстати, підйомно-транспортне устаткування і т. д.), цехові перетворювальні установки і внутрішньоцехові розподільчі мережі.

Значний вплив на ефективність виробництва справляють зниження витрат на енергозабезпечення, поліпшення використання енергоустановок, економія і раціональне використання енергоресурсів. Велика кількість різноманітного енергообладнання і складність енергоустановок потребують єдиного керівництва енергогосподарством. Ці обставини зумовлюють пошук шляхів ефективного функціонування енергогосподарства і системи управління.

На підприємствах, де створюється енергогосподарство, воно може бути підпорядковане головному енергетику або відділу головного енергетика (ВГЕ) чи головному механіку.

Апарат головного енергетика може складатися:

  • з низки функціональних бюро або груп (електричне, електроконструкторське, вентиляційне, теплотехнічне, планово-економічне, ПЗР і т. д.);
  • лабораторій (електрична, теплова);
  • інспекції інженерних мереж і споруд та ін.

Відносини ВГЕ з підрозділами підприємства будуються на основі діючих стандартів, положень та інструкцій. Енергообладнання та мережі безпосередньо експлуатують відповідні енергоцехи та енергодільниці виробничих цехів. Оперативне управління (диспетчерування) енергогосподарством здійснюють начальники змін (чергові енергетики) енергоцехів.

Процес виробництва, розподілу і споживання енергії є єдиним енергетичним процесом, у якому всі елементи взаємопов’язані. Види, обсяг і структура споживаних енергоресурсів залежать від потужності підприємства, виду продукції, що випускається, характеру технологічних процесів, а також від зв’язків підприємства з регіональними енергосистемами.

Споживання енергії у виробництві (попит) у певні години доби, дні тижня й інші календарні періоди відбувається нерівномірно. Тому режими виробництва всіх видів енергії безпосередньо залежать від режимів її споживання. Потреба значних підприємств в енергії може покриватися за рахунок повного забезпечення енергією всіх видів від власних установок. Малі, а іноді і середні машинобудівні підприємства одержують усі види енергії від районних систем, сусідніх підприємств і об’єднаних цехів. Найбільше поширений комбінований варіант енергозабезпечення.

2. НОРМУВАННЯ ЕНЕРГОСПОЖИВАННЯ

Режим економії енергетичних ресурсів визначає необхідність нормування витрати енергії та енергоносіїв. Прогресивні норми витрати енергії і пального - це максимально допустима витрата на одиницю продукції або одиницю роботи в раціональних умовах організації виробництва та експлуатації устаткування.

Норми підрозділяються на диференційовані та збільшені (сумарні).

Диференційовані (питомі) норми встановлюють витрату енергії на окремі агрегати, деталі, операції, процеси та на інші одиниці виміру продукції.

Сумарні - по дільницях, цеху і підприємству на одиницю або умовну одиницю продукції. До сумарних (збільшених) норм належить витрата енергії на 1 т заготовок, комплект деталей на виріб, складальну одиницю або виріб на 1000 грн. продукції.

Основними напрямами вдосконалювання енергетичних господарств машинобудівних підприємств є:

  • перехід на централізоване енергопостачання, їх укрупнення;
  • використання технічно обґрунтованих норм витрати енергоносіїв;
  • застосування економічних енергоносіїв, вторинних енергетичних ресурсів, нетрадиційних видів енергії;
  • упровадження раціональних методів організації ремонту і технічного обслуговування устаткування і мереж;
  • автоматизація керування виробництвом і споживанням енергії.

Техніко-економічні показники енергетичного господарства об’єднуються в чотири групи:

  • виробництво і розподіл енергії (наприклад, питома витрата палива на виробництво енергії);
  • питома витрата енергії та енергоносіїв (наприклад, на 1 т придатних відливків, на машину);
  • собівартість виробництва енергії;
  • енергоозброєність

3. АНАЛІЗ ЕНЕРГЕТИЧНИХ РЕСУРСІВ МАШИНОБУДІВНОЇ ГАЛУЗІ

У концепції енергетичної безпеки України лежить забезпечення ефективності використання енергетичних ресурсів.

Питання ресурсо- та енергозбереження є особливо актуальним для машинобудування, особливо враховуючи відставання у розвитку і впровадженню ресурсозберігаючих технологій у виробництво машин та устаткування.

Результати перетворень у світовій і вітчизняній економіці, що зумовлені досягненнями науки та впровадженням сучасних технологій і високотехнологічної продукції вимагають постійного реагування, вдосконалення методів і моделей ресурсо- та енергозбереження на різних рівнях управління виробництвом.

Невирішеність проблеми ресурсо- та енергозбереження, відсутність комплексної оцінки та прогнозування ефективності функціонування машинобудування в цілому, а також ресурсозатратний характер обумовлюють актуальність проведення досліджень в цьому напрямку.

В Україні спостерігається значне зниження обсягів виробництва машин та  устаткування, часто порушуються технологічні режими, обладнання сильно зношене і все це призводить до неефективного використання ресурсів

Проблема вичерпності ресурсів і забруднення довкілля носить системний характер. Вирішення цієї проблеми є актуальним для машинобудівних підприємств так і України.

На даний час і на найближчу перспективу однією із провідних галузей національної економіки є машинобудування, і саме ця галузь відіграє значну роль у виснаженні природних ресурсів за рахунок споживання значної кількості  мінерально-сировинних ресурсів.

З одного боку недостатність усіх видів ресурсів стримує нарощування обсягів виробництва і технічне переозброєння за сприятливої ситуації на світовому ринку сталі. З іншого – дефіцит на технічне переозброєння призводить до перевитрати матеріально-енергетичних ресурсів, і тому існує не менш актуальна для машинобудівної промисловості проблема економії сировинних і матеріально-енергетичних ресурсів, що стає ще більш актуальною на фоні зростаючих цін на сировину і матеріальні ресурси.

Вирішення цієї проблеми сприяє зменшенню обсягу видобутку мінерально-сировинних ресурсів, навантаження на навколишнє середовище і зниженню собівартості продукції.

Україна як країна з перехідною економікою має специфічні особливості формування і використання запасів мінерально-сировинних  ресурсів.

Енергетичний потенціал представлений переважно запасами енергетичного і коксівного вугілля, розвіданих запасів якого повинно вистачити за різними оцінками, на 150-200  років. Зате власних, більш енергоефективних, ніж вугілля, запасів нафти і природного газу Україна в достатній кількості не має і змушена купувати ці ресурси. Ситуація загострюється тим, що витрата ПЕР на 1000 дол. ВВП в Україні складає 2,43 тонн нафтового еквівалента (т.н.е.), у той час як у країнах Західної Європи 0,31-0,45 т.н.е. на 1000 дол. ВВП.

Ресурсозбереження стає одним з найбільш надійних і відносно  маловитратних способів виходу із ситуації, що утворилася.

Перш за все, слід відмітити, що існують резерви ресурсозбереження, що досі не використані. Зокрема, оптимізація сполучення технологічних параметрів за критерієм мінімальних витрат на виробництво одиниці продукції може дати значний економічний ефект (для окремих підприємств). 

Проте найбільш ефективним напрямком є технічне переозброєння і реконструкція підприємств, реалізація якого потребує значних інвестицій і часу. Віддалення реалізації інвестиційних рішень збільшує ризикованість капіталовкладень у зв’язку з тим, що ситуація на ринках збуту машинобудівної продукції постійно змінюється.

Зношені основні фонди машинобудівних підприємств вимагають технічного переозброєння і реконструкції. Однак існують фактори, що стримують темпи технічного відновлення галузі. Це, незначні можливості фінансування інвестиційних програм, залежність фінансового становища галузі від ситуації на ринках.

У таких умовах ефективність діяльності машинобудівного підприємства необхідно розглядати системно. Загальна система оцінки ефективності включає такі підсистеми, як ефективність ресурсозабезпечення, ефективність природоохоронної діяльності, ефективність управління продажами і витратами, ефективність інвестиційної діяльності. У свою чергу, підсистема управління витратами включає як наступний ієрархічний рівень управління ресурсозбереженням. Елементи цієї підсистеми можуть бути побудовані за функціями управління ресурсозбереженням: планування, організація, контроль  і регулювання, облік і стимулювання.

Можлива більш складна побудова цієї підсистеми – за функціями, реалізованими на кожному технологічному переділі. Прийняття управлінських рішень щодо ресурсозбереження залежить від терміну і вартості проведених заходів.

Вибір кращого варіанта може здійснюватися по приведених витратах, якщо термін реалізації проекту 1-2 року і при більшому періоді – за допомогою методів дисконтування.

Даний метод використовується у процесі експрес-діагностики ринкової вартості підприємства та передбачає виявлення джерел і розмірів чистого доходу, визначення ставки капіталізації, оцінка вартості підприємства.

Метод дисконтування дає змогу оцінити вартість підприємства з огляду на перспективи його розвитку. Він базується на постулаті, що потенційний інвестор платить не за набір засобів праці, команду працівників, сукупність прав на інтелектуальну власність і т. п., а за кінцевий потік коштів (капіталу). Основні етапи оцінки вартості підприємства методом дисконтування грошових потоків:

Етап 1. Моніторинг сфери підприємства, визначення її специфіки та оцінка рівня системного ризику.

Етап 2. Обґрунтування моделі формування грошового потоку підприємства.

Етап 3. Визначення періоду оцінки. Як правило, за період оцінки підприємства береться термін, за який стабілізуються грошові потоки, генеровані ним.

Етап 4. Прогнозування внутрішніх та зовнішніх факторів, що визначають грошовий потік: частки ринку підприємства та темпів її зміни; ринкових цін на емітовані акції підприємства та темпи їх зміни; валового виторгу та динаміки; рівень інфляції та її динаміку тощо.

Етап 5. Розрахунок грошових потоків по кожному виду діяльності за кожен рік періоду оцінки.

Етап 6. Визначення ставок дисконту у розрізі видів діяльності, що дасть змогу адекватно врахувати рівень ризику щодо кожного припливу та відпливу капіталу.

Етап 7. Визначення грошових потоків у постпрогнозний період, що дасть можливість оцінити вартість підприємства до кінця його життєвого циклу.

Етап 8. Оцінка вартості підприємства та внесення підсумкових поправок.

Іншим напрямком забезпечення ресурсозбереження є кластеризація машинобудування.

Промисловий кластер - це нa6ip виробництв, чиї взаємовідносини представляють собою «покупець-постачальник» та «постачальник-покупець» або загальні технології, покупці, канали розподілу або людські ресурси.

Характерними рисами успішної діяльності кластерів є:

  • взаємозв'язки між підприємствами, які роблять учасників кластерів сильнішими порівняно з тими підприємствами, що працюють поодинці;
  • кооперація та співпраця, які є стимулом до пошуку нових, більш досконалих методів роботи;
  • орієнтація на інновації і на залучення внутрішніх інвестицій;
  • орієнтація на потреби ринку, які є головним фактором визначення загальної стратегії підприємств;
  • забезпечення відповідності стратегії кожного окремого виробництва загальній стратегії розвитку регіону.

Кластери можуть об'єднувати як невелику, так і значну кількість підприємств, а також можуть формуватися як з великих, так і малих фірм. Таким чином, кластери надають можливість підприємствам економно управляти наявними ресурсами і правильно використовувати залучені інвестиції. Машинобудівний кластер можна визначити як галузево-територіальне добровільне об'єднання підприємницьких структур, що тісно співпрацюють з науковими установами, громадськими організаціями та органами місцевої влади з метою підвищення конкурентоспроможності та впровадження інновацій в продукцію машинобудування та сприяння економічному розвитку регіону.

Отже, кластерна модель надає можливість промисловим підприємствам підвищувати рівень прибутку, більш активно впроваджувати інновації та збільшує можливий рівень інвестиційних ресурсів.

Збільшення або зменшення обсягу споживаних матеріально-енергетичних і трудових ресурсів обумовлює велику або меншу величину податку на додану вартість, на прибуток, відрахувань на соціальні заходи, виплачуваних підприємством. Таким чином, податкова політика може відігравати істотну роль у побудові економічного механізму ресурсозбереження.

Споживання матеріально-енергетичних ресурсів – одна з підсистем управління витратами і на стадії прийняття планових завдань з випуску продукції можлива постановка завдання щодо оптимального завантаження устаткування, що розрізняється техніко-експлуатаційним рівнем, за критерієм мінімуму матеріально-енергетичних витрат на виробництво.

На даний час основним фактором зниження енергоємності продукції (послуг, робіт) в усіх галузях економіки є формування ефективно діючої системи державного управління сферою енергозбереження. Це дозволить, в першу чергу, удосконалити структуру кінцевого споживання енергоресурсів, зокрема, за рахунок подальшого розширення та поглиблення електрифікації в усіх сферах економіки, замістити дефіцитні види палива й одночасно підвищити продуктивність праці.

Енергозбереження машинобудівної галузі слід проводити за такими основними напрямками:

  • впровадження нових енергозберігаючих технологій та обладнання;
  • вдосконалення існуючих технологій та обладнання;
  • скорочення втрат енергоресурсів;
  • підвищення якості продукції, вдосконалення та скорочення втрат сировини та матеріалів;
  • заміщення і вибір найбільш ефективних енергоносіїв.

Досягнення стратегічної мети енергозбереження в галузі можливе за рахунок реалізації в різних виробничих процесах, наведених нижче пріоритетних напрямів:

  1. Впровадження в стале- і чавуноливарне виробництво таких технологій, як позапічна обробка металу, використання кисневого дуття, поліпшення якості шихти, попереднє нагрівання шихти перед виплавкою, оснащення вагранок дворядними пристроями для підігрівання дуття дасть змогу понизити витрати палива на 20−30%.
  2. За рахунок використання більш потужних трансформаторів (500−600 кВА), застосування паливно-кисневих пальників для розплавлення шихти при виплавці сталі в електродугових печах можна зменшити витрати електроенергії на 20−25%.
  3. Заміна традиційних процесів термообробки на прогресивні з використанням концентрованих джерел електронагрівання (лазерного, плазмового) високочастотної імпульсивної індукції дасть змогу зменшити питомі витрати електроенергії на 80−120 кВт·год. на 1 т металу.
  4. В металообробці за рахунок впровадження таких енергоекономічних технологічних процесів, як електролітичне шліфування, ультразвукова, електроіскрова й електрохімічна обробка металу, заміна механічної обробки на холодну штамповку і гарячу накатку тощо, можливо знизити витрати електроенергії на 20−25%.
  5. Переведення технологічних процесів гальванізації, миття та сушки з пари на гарячу воду.
  6. Компресорне господарство: заміна морально та фізично застарілих електростанцій на більш енергоекономні; впровадження автоматичних систем регулювання витрат і тиску повітря; підігрів стислого повітря вторинними енергоресурсами на 30−50°С перед споживанням.
  7. Виведення з експлуатації морально та фізично застарілих електростанцій підприємств галузі з переводом їх в режим роботи котельних.
  8. Проведення реконструкції, уніфікації й автоматизації котелень:
  • реконструкція котлів з переводом їх з парового на водогрійний режим роботи;
  • оснащення котлів рекуператорами та автоматичними системами управління режимами горіння палива;
  • реконструкція котлів з метою спалювання твердого палива в низькотемпературному киплячому шарі;
  • підготовка води та додержання водного режиму котлів.
  1. Використання теплових вторинних енергоресурсів (тепла відхідних газів, фізичного тепла шлаку та нагрітих виробів, тепла м’якої пари і конденсату тощо).

ЧИ ЗНАЄТЕ ВИ?

Чи існують у Вашому місті підприємства, які активно впроваджують енергоефективні

та енергозберігаючі технології?

Відкрите акціонерне товариство

"Кременчуцький завод технічного вуглецю"

Особливо актуальними є заходи, спрямовані на попередження порушень вимог екологічного законодавства, впровадження ресурсозберігаючих технологій і навчання персоналу безпечного ведення технологічних процесів з урахуванням їх впливу на здоров'я людей і навколишнє середовище.

Для кожного працівника заводу необхідно знати, наскільки безпечно для здоров'я виробнича і навколишнє середовище. Для цього на підприємстві розроблені Цілі у сфері екології, як вияв найвищої корпоративної відповідальності за екологічні наслідки господарської діяльності. Цілі галузі екології координують дії всіх підрозділів і спрямовані на зниження техногенного впливу на навколишнє природне середовище нових розробок, діючого обладнання і процесів виробництва, починаючи з проектування і впровадження, планування і отримання кінцевої продукції, закінчуючи реалізацією і транспортуванням замовнику.

У технологічному процесі використовуються ефективні пилогазоочисні установки, проводиться пошук і вивчення нових видів фільтрувальних матеріалів і сучасних систем пиловловлення, що попереджають забруднення атмосферного повітря.

Функціонує система контролю за поводженням з відходами, вивчаються процеси руху відходів і впроваджуються заходи по зменшенню або запобіганню утворення відходів. Близько 60% промислових відходів передаються іншим організаціям на вторинну переробку.

ВАТ «Кременчуцький завод технічного вуглецю» активно інтегрується в суспільство. Як учасник Всеукраїнського проекту «Екологія та природні багатства України» в номінації «Лідер природоохоронної галузі України» директора заводу нагороджено Почесним дипломом. Також підприємство стало переможцем Х Загальноукраїнського конкурсу «Екологічна якість та безпека» у номінації «Екологічна якість та безпека виробництва», брало участь у Міжнародному екологічному форумі «Довкілля для України 2012», де було відзначено дипломом.

Фахівці відділу охорони навколишнього середовища постійно підвищують свою кваліфікацію, що допомагає вдосконалювати природоохоронну роботу підприємства, вивчати і запобігати можливі екологічні ризики негативного впливу виробничої діяльності на здоров'я людей та навколишнє середовище.

4. ШЛЯХИ ЕКОНОМІЇ ЕНЕРГІЇ В МАШИНОБУДІВНІЙ ГАЛУЗІ

Енергозбереження галузі машинобудування проводиться кількома шляхами:

  • впровадження нових енергозберігаючих технологій та обладнання у власному виробництві;
  • вдосконалення існуючих на виробництві технологій та обладнання з метою скорочення втрат енергоресурсів;
  • виготовлення продукції, яка дозволяє економити енергоресурси.

Найбільш високий потенціал енергозбереження машинобудівними підприємствами, у структурі споживання паливно-енергетичних ресурсів, мають технологічні процеси. За їх рахунок можливе значне скорочення споживання ПЕР, особливо при використанні наступних пріоритетних напрямів:

1. Заміна традиційних процесів термообробки на прогресивні з використанням концентрованих джерел електронагріву (лазерного, плазмового, високочастотної імпульсної індукції).

2. Упровадження таких енергоекономічних технологічних процесів у металообробці, як електролітичне шліфування, ультразвукова, електроіскрова й електрохімічна обробка металу; заміна механічної обробки на холодну штамповку та гарячу накатку тощо.

3. Переведення технологічних процесів гальванізації, миття та сушки з пари на гарячу воду.

4. Заміна морально та фізично застарілих компресорних станцій на більш енергоекономні, децентралізація їх; впровадження автоматичних систем регулювання витрат та тиску повітря; підігрів стислого повітря вторинними енергоресурсами перед споживанням на 30−50°С.5.

5. Проведення реконструкції, уніфікації та автоматизації котелень:

  • реконструкція котлів з переводом їх з парового на водогрійний режим роботи;
  • оснащення котлів рекуператорами та автоматичними системами управління режимами горіння палива;
  • реконструкція котлів з метою спалювання твердого палива у низькотемпературному киплячому шарі;
  • підготовка води та додержання водного режиму котлів.

6. Використання теплових вторинних енергоресурсів (тепла відхідних газів, фізичного тепла шлаку та нагрітих виробів, тепла м’якої пари і конденсату тощо).

7. Зменшення матеріальних затрат на виробництво техніки, що виготовляється підприємствами галузі, за рахунок якісного її вдосконалення, обслуговування та ремонту, подовження терміну експлуатації.

Напрямами якісного вдосконалення продукції можуть бути такі:

  • зростання техніко-економічної ефективності нових видів машин та обладнання з розрахунку спожитої енергії і вартості на одиницю ваги;
  • розширення сфери і масштабів автоматизації процесів, що виконуються, створення комплексів та систем машин, а також комплексних систем управління і контролю за технологічними процесами на базі електронної техніки;
  • поширення енергозберігаючих технологій і видів техніки;
  • розроблення і використання обладнання для замкнутих, маловідходних або безвідходних технологічних процесів;
  • поступове впровадження і промислове використання устаткування для принципово нових технологічних процесів.

5. НАЦІОНАЛЬНЕ АГЕНТСТВО УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ЕНЕРГЕТИЧНИХ РЕСУРСІВ (НАЕР)

У розпал кризових явищ в національній економіці України в 1994 році був прийнятий Закон України «Про енергозбереження», який визначив правові, економічні, соціальні та екологічні основи енергозбереження для всіх підприємств, об'єднань та організацій, розташованих на території України, а також для громадян.

У 1995 році був створений Державний комітет України з енергозбереження та Державна інспекція з енергозбереження.

У лютому 1997 року Кабінетом Міністрів України була схвалена Комплексна державна програма енергозбереження України, а 1998 році Програма державної підтримки розвитку нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії та малої гідро- і теплоенергетики.

У 2000 -2001 році були прийняті Закони України «Про альтернативні види рідкого та газового палива» та «Про альтернативні джерела енергії».

Указом Президента України від 20 квітня 2005 року N 678/2005 Державний комітет України з енергозбереження було ліквідовано, а його функції, і виконання його зобов'язань було покладено на Міністерство палива та енергетики України.

31 грудня 2005 року Указом Президента України № 1900 було створено Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів.

3 квітня 2006 року постановою Кабінету Міністрів України № 412 затверджено Положення про Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів та визначено Агентство правонаступником, Держкоменергозбереження в частині наданих йому повноважень у сфері енергозбереження.

Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР) є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

До складу Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів входять:

  • Державна інспекція з енергозбереження та територіальні управління;
  • Департамент нормативного правового забезпечення;
  • Департамент галузевої, регіональної та міжнародної політики;
  • Департамент альтернативних джерел енергії та енергоефективних проектів; інші структурні підрозділи.

У складі Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів утворена Колегія. Персональний склад колегії Агентства затверджує його Голова.

6. ЗАКОНИ УКРАЇНИ З ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ В ГАЛУЗІ

  1. Закон України Про енергозбереження.
  2. Закон України Про електроенергетику.
  3. Закон України Про теплопостачання.
  4. Закон України Про альтернативні види рідкого та газового палива.
  5. Закон України Про альтернативні джерела енергії.
  6. Закон України Про нафту і газ.
  7. Закон України Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу.

Категорія: Тема №4 | Додав: haychina5230
Переглядів: 1082 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вхід на сайт
Кошик
Ваш кошик порожній
Пошук
Друзі сайту
  • uCoz Community
  • uCoz Manual
  • Video Tutorials
  • Official Template Store
  • Best uCoz Websites